Слухати

«Не вимахував прапором, бо мав прапор у душі»: яким був Мирослав Попович?

11 лютого 2018 - 21:20 803
Про філософа, науковця, викладача, патріота України та навіть телеведучого згадують Вахтанг Кебуладзе, Олеся Островська-Люта, Костянтин Грубич та Андрій Куликов

Пішов з життя український вчений-філософ, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Мирослав Попович.

Мирослав Попович читав спецкурси у Женевському університеті та Філадельфії, Київському національному університеті імені Шевченка та Києво-Могилянській академії. Про нього як особистість, викладача, автора книжок і науковця згадують колеги, студенти та інші близькі люди.

miroslav-popovich.jpg

Вахтанг Кебуладзе: «Мирослав Попович дозволяв кожному бути почутим» //
Вахтанг Кебуладзе: «Мирослав Попович дозволяв кожному бути почутим»

Філософ Мирослав Попович редагував видання «Філософська думка», найстаріший філософський часопис в Україні, який видається з 1927 року. Філософ Вахтанг Кебуладзе, член редколегії видання з 2008 року, згадує свої десять років праці під проводом Мирослава Володимировича.

«Незважаючи на те, що він — академік, знана людина і автор багатьох книжок, безперечний авторитет навіть в тій спільноті, яка була в редколегії (усі фахівці доволі високого рівня), він був дуже толерантним керівником, дуже м’яким і водночас дуже креативним, — розповідає Вахтанг Кебуладзе.

Одна з проблем часопису в тому, що до нас надходить багато статей різного рівня, різної якості, і завжди виникає питання, що ми приймаємо, що не приймаємо, і як поставити всі ці матеріали грамотно. Я був завжди з позитивним здивуванням захоплений, коли бачив як, дуже коректно і вміло, Попович всім цим процесом керував. І нам вдалося, мені здається, за ці десять років не надрукувати жодного матеріалу, який не відповідав би тому рівню, який ми хотіли бачити в нашому часописі. З іншого боку він вмів так відмовити, щоби нікого не образити.

Обговорення будь-якої теми на редколегії завжди було горизонтальним. Він начебто керував редколегією, але це була інтерактивна комунікація, де кожен голос міг бути почутим. І де його голос був лише одним з голосів, а не голосом керівника, начальника.

Для мене особисто було дуже важливо, що Попович вийшов і на перший Майдан, і на другий, коли ще не було ніякої певності чим це все закінчиться. Це вже старша людина, людина, яка мала за плечима величезний досвід життя у «совєтському союзі», в тоталітарній державі і, зрештою, він міг взагалі усунутися від цього всього, як зробила переважна більшість його колег і людей його віку. Але він бачив, що він має це зробити. Він, як інтелектуальний авторитет, завдяки своїм вчинкам, став ще й моральним авторитетом».

924 948.jpg

Костянтин Грубич: «Микола Попович був колегою» //
Вахтанг Кебуладзе: «Мирослав Попович став для мене не лише інтелектуальним авторитетом, а й моральним»

Олеся Островська-Люта, директорка Мистецького Арсеналу, згадує часи свого студенства. Вона розповіла, що Мирослав Попович відкрив для неї Шевченка як романтика.

«Мирослав Попович був дуже людяним викладачем, також — дуже цікавим. Заохочував студентів до того, щоб думали самостійно, — розповідає Олеся Островська-Люта. — Дуже це любив і цінував.

Мирослав Попович в мене викладав більше ніж один предмет. Але найбільш яскравий мій спогад — з першого курсу. На першому курсі він читав у нас в Могилянці філософію науки. Це був найбільш цікавий курс за увесь рік. В мене, до речі, був найнижчий бал з цього курсу, оскільки він був дуже вимогливим.

Річ, яка була для мене відкриттям, коли я була студенткою-першокурсницею, — це інтерпретація Поповичем поезії Шевченка. Раптом з того Шевченка, як вчать в школі, тобто одномірного і стандартного, виріс поет-романтик. Я тоді вперше усвідомила, що Тарас Шевченко писав так, як писав, тому що він був романтиком. Це для мене особисто якраз відкрив Мирослав Попович. Завдяки ньому поезія Шевченка раптом перестала бути народницькою».

3e8e1168e51efdf564e2f8031bc1a891.jpg

Олеся Островська-Люта: «Мирослав Володимирович щиро захоплювався, коли студенти думали самостійно» //
Олеся Островська-Люта: «Мирослав Володимирович щиро захоплювався, коли студенти думали самостійно»
Одна з безлічі особливих і особистих подробиць з життя Мирослава Поповича — його любов до куховарства. Наприкінці 90-х років Мирослав Володимирович працював ведучим кулінарного ток-шоу в рамках «Сніданку з 1+1». У програмі «Культурологічна кухня з Мирославом Поповичем», український філософ та академік готував та ділився з глядачами своїми енциклопедичними знаннями. Пізніше у програмі «Дипломатична кухня», компанію Мирославу Поповичу складали політичні діячі. Журналіст та телеведучий Костянтин Грубич розповідає про допомогу Поповича у роботі над його програмою «Смачна країна» та невіддільність Мирослава Володимировича та його дружини Лідії Федорівни.

«Я особисто познайомився з Мирославом Володимировичем у 2005 році, коли ми почали на «1+1» створювати програму «Смачна країна», — згадує Костянтин Грубич. — Його дружина, кандидат наук, відомий етнограф, кращий знавець української народної кухні національної, Лідія Федорівна Артюх, нас консультувала. І завжди поруч був Мирослав Володимирович, тому що вони жили душа в душу. Один завше знав, що робить інший.

В ньому чудово поєднувався, з одного боку, академізм, а з іншого — простота. От він настільки був доступний і добрий. На будь-яку він тезу видавав стільки аргументів, що просто стоїш з розкритим ротом і слухаєш.

Я через свою наївність так знахабнів, що просив його, академіка, написати мені рецензію для кандидатської дисертації. Звісно, це була не та величина, щоб його просити. А він мовчечки каже: «А ви мені привезіть, покажіть». Привіз, показав автореферат. Він прочитав, написав. І зараз в мене виходить монографія, там теж його передмова. Він писав в передмові, що був колегою. Він пам’ятає про це (час, коли був ведучим — ред.)»

maxresdefault-89.jpg

Вахтанг Кебуладзе: «Мирослав Попович став для мене не лише інтелектуальним авторитетом, а й моральним» //
Костянтин Грубич: «Мирослав Попович був колегою»
Мирослав Попович був одним із учасників ініціативної групи «Першого грудня» та ініціаторів створення Народного Руху України наприкінці 80-х років минулого століття. Співзасновник та журналіст Громадського радіо Андрій Куликов згадує спілкування Мирослава Володимировича з мешканцями Дніпра та Криму. Каже — у нього прапор був у серці.

«Мирослав Попович був головою першого осередку Руху, який утворився в Інституті філософії тодішньої академії Української РСР. І, напевно, було б важко знайти людину, яка краще б на цю роль підходила, — розповідає Андрій Куликов. — По-перше, він — людина переконань. По-друге, тоді ж в Україні розвивалася марксистсько-ленінська філософія, а він не був марксистсько-ленінським філософом. Він очолював на той час відділ методології науки. Себто у нього не було ні бажання, ні потреби хвалити систему.

Мирослав Попович — виразний український патріот. Але і в його манері, і в тому, як він висловлювався, і в тому, як він обґрунтовував потребу незалежності України не було екстремізму, або надриву, який часто лякав людей, для яких була новою думка про незалежність.

10popovich.jpg

Андрій Куликов: «Микола Попович не брехав, не обіцяв, що буде легко» //
Андрій Куликов: «Микола Попович не брехав, не обіцяв, що буде легко»

Мені пощастило разом з Мирославом Володимировичем проїхатися по принаймні двох тодішніх областях Української РСР, в яких він, і я при ньому, розповідали про те, чому Україна має бути незалежною. Це була Дніпропетровська область і Кримська область. Ясна річ, що це були непрості розмови та зустрічі з місцевими активістами. Зустрічі і з Рухівцями, і тими, хто Рух не сприймав і з тими, хто стояв на позиціях, так званої, демократичної платформи в КПРС, і з тими, хто потім, до речі, в Криму обирав проросійську позицію. Але всі вони тоді дуже уважно слухали Поповича. І більшість із тих людей, які приходили на ці зустрічі, отримували від нього чітку перспективу. Він не брехав. Він не казав, що буде легко. Він казав, що доведеться дуже багато працювати.

Мені найбільше запам’яталося те, що він великою мірою відрізнявся від інших агітаторів за незалежність, тому що не був агітатором. Він не вимахував прапором. Прапор був у нього в душі. Він не соромився в жодному разі, але це було не махання прапором, це було доведення. От цього нам часто і тоді бракувало, і зараз бракує, коли замість аргументів ми наводимо гасла. Мирослав Попович був людиною аргументів»

Читайте також: Попович створив координати нашого мислення, гуманітарної культури — спогади Костянтина Сігова, директора Центру Європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія» та науково-видавничого об’єднання «Дух і Літера»

Людина історії, людина-діалогу та людина з прапором у душі — Мирослав Попович. Пам’ятаймо.

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+